Гімназія – Кінотеатр – «Факультет»
Автор тексту – Олександр ГЛАДУНЕНКО. Газета “Замкова Гора” від 10 червня 2012. Текст подається згідно оригіналу
Цей двоповерховий будинок по проспекту Незалежності, 2, відомий вже не одному поколінню острожан. Та й гостям міста. Щодо останніх, то їх увагу привертають вивіски на фасаді, своєрідна архітектура, оздоблення. Щодо наших земляків, то вони його бачать часто і зі сторони подвір’я, бо – проживають тут.
А виник цей будинок наприкінці ХІХ ст. Тоді Острог дуже потерпав від пожеж. Досить масштабною була пожежа 1889 року. Тож і вирішено було робити будівлі кам’яними, а не дерев’яними, як було переважно раніше. Ще у середньовіччя на цьому місці вже існували єврейські будівлі, але згодом поруйновані вщент. І деякий час тут була просто пустка. Почалась відбудова цих кварталів після 1845 р., коли було складено генплан забудови міста. Та життя вносило в нього свої корективи. Хоча щодо цього будинку, то можна сказати, що він виявився «на своєму місці». Безпосередньо його попередниками були два будинки, які розташовувались, щоправда, в перпендикулярному до нині існуючої вулиці, напрямку. І, очевидно, саме їх фундаменти і лягли в основу нинішньої будівлі. Бо має вона своєрідну П-подібну форму. І – оздоблення. І, можливо, при її спорудженні знаходили не одні свідчення минулих віків.
Мешканці старші пам’ятають тут і «старий універмаг», і книжковий магазин, який за прізвищем продавця називали «магазин Франковського». Справжня ж його назва – магазин № 2 книготоргу. Тут можна було придбати літературу з усіх галузей знань, усіх видавництв Радянського Союзу, а якщо потрібного видання не було – то його можна було тут же і замовити.
І зовсім мало залишилося тих, хто пам’ятає, як за часів Польщі тут знаходились кінотеатр і танцзала (вона працювала і в післявоєнний час, аж поки не було відремонтовано сучасне приміщення районного Будинку культури). Про те, що це було місце масових заходів, і сьогодні свідчать широкі, масивні, просторі сходи всередині.
Ну і напевне, не лишилось нікого в живих з тих, хто був у цьому приміщенні до революції. Тоді ця будівля називалась «будинок Маршада». Вірніше, так її називають корінні острожани. Хоча дійсне прізвище колишнього власника будівлі – Маршат. Маршат Герш-Лейба Іцкович – це багатий домовласник Острога, який здавав свої приміщення в оренду. При цьому мав з того прибуток у рік, який оцінювався у 15000 імператорських карбованців. Аби переконатись в цьому, варто поглянути на листівку дореволюційних часів. Одразу видно, скільки вивісок на цій будівлі! Навіть учбові заклади розміщались тут. Наприклад, на зміну гімназії Янкевича у 1906 р. організувалась приватна гімназія М. Г. Рекало.
Вона була створена на противагу жіночому училищу ім. графа Блудова, куди приймали лише дівчаток православної віри, переважно дочок священнослужителів. В учбовий же заклад Марії Григорівни приймали усіх бажаючих. Щоправда, декому це здавалося ознакою вільнодумства, через що заклад хотіли закрити. І врешті-решт закрили.
Зате став працювати театр. Приміром, в часи громадянської війни тут червоноармійці показали вистави «Дід Охрім та баба Параска» та «Солдат і мадам». Згодом тут показували і кінофільми. І все ж більша частина будови і надалі здавалася під квартири. Тим більше, що населення Острога зросло, і у будинках, де раніше проживало 2-3 сім’ї, почало селитись по 5-6 родин. Відповідно, і прибутки власника зростали. Та, з приходом в 1939 році радянської влади цей будинок перейшов у власність держави.
У перші дні Великої Вітчизняної війни будівля зазнала руйнувань. Адже після кількаденних бомбардувань з обох протиборствуючих сторін, центру міста – не стало. Згодом, вирви від вибухів засипали уламками, а самих учасників цього «прибирання» незабаром повели в урочище Красностав. У їх останню путь. А «будинок Маршада» майже вцілів, хоча під його стінами внаслідок запеклих боїв «заклякли» і радянські, і німецькі танки. Частина будинку зазнала руйнувань.
Все це було пізніше розчищене, відремонтовано. Повернулось і мирне життя. В будинок почали вселяти людей, які потребували житла. Бо, хоч острожан після війни стало менше на 10 тисяч, усе ж і помешкань вони теж недорахувались. Певний час сюди вселяли «переселенців». Так, у зв’язку зі спорудженням будинку шиноремонтного заводу було знесено старенькі хатки по вулиці Гоголя (а самої вулиці не стало) і кількох мешканців було переселено саме сюди. Звісно, цікаво було б встановити прізвища всіх людей, що мешкали тут. Гадаю, нас чекав би не один «сюрприз». Бо, очевидно, проживали тут і досить відомі люди. Це не просто здогад. Згадаємо: в наш час в цьому будинку достеменно мешкав кандидат медичних наук Євгеній Вікторович Свиріпа. А 14 вересня минулого року тут було відкрито меморіальну дошку в пам’ять медика, письменника Івана Мусійовича Маєвського, який теж проживав тут.
Отже, це і житловий будинок, і частково – торгівельний. Не злічити, скільки тут перебувало різних крамниць, крамничок, організацій, відділів установ навіть за останні 20 років, за часи незалежної України. Це – і перукарні, і «Квіти України», і пункт охорони громадського порядку, і «Пласт», і Народний дім, і виборчий штаб В. Ющенка, магазини «Томас» та мобільного зв’язку… Щоправда, через це за ці роки споруда, яку визнали місцевою пам’яткою містобудування, зазнала певних змін, не завжди обґрунтованих, що дещо спотворило її.
Причому історія «будинку Маршада» не закінчується – так, замість магазину «Медіатон» (а до цього – «Вежа») тут нещодавно відкрито студентське кафе «Факультет». І, можливо, ми з часом дізнаємося про цей будинок ще чимало нового.